Головна » Про iнститут » Історія

Історія

Державна установа «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор’єва Національної академії медичних наук України» (ДУ ІМР НАМН) – головний в Україні науковий заклад у галузі радіології, радіаційної онкології, дозиметрії, радіаційної гігієни та метрології іонізуючих випромінень у медицині.

Установа була заснована 30 липня 1920 р. Постановою Раднаркому УРСР як Всеукраїнська рентгенівська академія, з 1923 р. — це рентгено-онкологічний інститут; з 1925 р. — Український рентгено-радіологічний та онкологічний інститут; з 1955 р. — Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології з основною науковою проблемою «Наукові основи медичної радіології»; з 2000 р. — Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор’єва, а з 2007 р. він отримав статус державної установи.

Інститут очолювали: С. П. Григор'єв (1920 р.), Ю. П. Тесленко-Приходько (1920 – 1922 рр.), д-р мед. наук, проф. Л. В. Орлов (1922 – 1923 рр.), д-р мед. наук Г. О. Хармандар'ян (1923 – 1937 рр.), д-р мед. наук, проф. І. П. Міщенко (1937 – 1938 рр.), канд. мед. наук А. С. Золотарьов (1938 – 1941 рр.), канд. мед. наук Б. М. Варшавський (1942 – 1944 рр.), канд. мед. наук, доцент Є. О. Базлов (1944 – 1958 рр.), д-р мед. наук В. І. Шантир (1958 – 1981 рр.), д-р мед. наук, проф. Ю. Т. Кіношенко (1981 – 1986 рр.), член-кор. НАМН України, засл. діяч науки і техніки, д-р мед. наук, проф. М. І. Пилипенко (1987–2013 рр.). Починаючи з 2013 р. інститут очолює доктор медичних наук, професор Микола Віллєнович Красносельський.

Раніше основні наукові напрямки роботи ДУ ІМР НАМН складали: радіобіологічні проблеми гострої променевої хвороби і комбінованих радіаційних уражень; профілактика й лікування місцевих променевих уражень, диспансеризація працюючих у сфері дії радіації, розробка методів лікувально-діагностичного застосування радіоактивних ізотопів.

Унікальною для Інституту в 1925–1928 рр. була співпраця з лабораторією М. Кюрі Інституту Радію (Париж, Франція) та з Імперським фізико-технічним інститутом (Берлін, Німеччина), звідки було отримано ізотопи радію (сертифікати досі зберігаються в інституті).

У 1928 р. вперше в історії онкології за ініціативою Інституту в Україні, а потім і в інших регіонах СРСР почалося створення мережі онкологічних диспансерів. На базі установи створено одну з перших кафедр онкології, організовані кафедри рентгенології в Харківському медичному інституті та Українському інституті удосконалення лікарів; в 1931 р. — засновано рентгенологічний технікум (тепер Харківський коледж медичного обладнання) для підготовки середньотехнічного персоналу для рентген-кабінетів.

Інститут є визначною базою підготовки спеціалістів з проблем радіології та радіаційної гігієни на курсах інформації та стажування. У 1993 р. Інститут став засновником і видавцем «Українського радіологічного журналу». На базі Інституту розміщено дві кафедри Харківського національного медичного університету – радіології та радіаційної медицини і онкології.

Щороку у клініці Інституту отримують лікування до 5000 пацієнтів: хворі із злоякісними та доброякісними пухлинами грудної та щитоподібної залоз, шлунково-кишкового тракту, жіночої статевої сфери, а також ліквідатори аварії на ЧАЕС та професіонали-радіологи. Застосовуються сучасні методи променевої діагностики і терапії в комплексній програмі лікування онкологічних хвороб. Консультативно-діагностичну допомогу в поліклініці Інституту щорічно отримують до 20 тис. осіб.

Клініка Інституту має ліцензію МОЗ України на медичну практику та ліцензію Державного комітету ядерного регулювання України на діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання. Акредитаційна комісія МОЗ України акредитувала клініку Інституту на вищу категорію; досягнуто 100 % акредитації лабораторій та діагностичних кабінетів установи.

Унікальною серед медичних установ України є наявність у складі клініки Інституту відділення променевої патології. На його базі лікують усіх потерпілих у радіаційних інцидентах в Україні, хворих з променевими ушкодженнями (включно особи, яким проводили променеве лікування), а також надають кваліфіковану допомогу пацієнтам Чорнобильського контингенту.

Починаючи з 1958 р. на базі Інституту функціонує Центральна диспансерна комісія з медичних оглядів осіб, що працюють у сфері дії іонізуючого випромінення. Щороку ця комісія проводить диспансеризацію близько 2000 працюючих із джерелами іонізуючого випромінення.

Клініка Інституту включена до «Переліку лікувально-профілактичних закладів, які мають право проводити клінічні випробування лікарських засобів».

Інститут є колективним членом ESTRO (Європейського товариства радіологів та онкологів), деякі науковці також є членами ESTRO.

Вся діяльність Інституту спрямована на вирішення найважливіших питань радіології та онкології, а саме — розробку нових медичних технологій променевої діагностики та променевої терапії онкологічних і неонкологічних захворювань, радіонуклідної діагностики і терапії, а також методів профілактики, діагностики й лікування радіаційних ушкоджень; клінічну апробацію нової медичної радіологічної техніки та протирадіаційних, протипухлинних препаратів; удосконалення дозиметричного супроводу променевої терапії; розробку методів оптимізації променевого навантаження на населення від радіаційних медичних процедур; контроль та метрологічне забезпечення в галузі медичного використання джерел іонізуючого випромінення.

Наукові досягнення вчених Інституту захищені патентами та відображені у численних наукових працях. Так, за період з 2000–2014 рр. отримано близько 100 патентів на винаходи та корисні моделі, опубліковано 1513 наукових публікацій, зокрема 748 у фахових виданнях, 52 – у закордонних, 11 монографій, 10 науково-популярних видань, 20 методичних документів. Захищено 10 докторських та 18 кандидатських дисертацій.

Починаючи з 2013 р. Інститут очолює доктор медичних наук, професор Микола Віллєнович Красносельський, науковий, клінічний та організаційний потенціал якого спрямований на розвиток таких напрямків:

– пошук нових засобів оптимізації променевої терапії завдяки розробці програм її планування;

– розробка основ індивідуалізації комплексного лікування онкохворих;

– пошук нових засобів профілактики та лікування ускладнень променевої терапії;

– розвиток радіобіологічних основ променевої терапії, індивідуальної радіочутливості;

– науково-методичне забезпечення метрології вимірювань іонізуючої радіації;

– пошук механізмів, що впливають на агресивність пухлинного процесу та її корегування з використанням фізичних технологій;

– розробка технологій оперативних утручань при пухлинах різних локалізацій (шиї, грудної клітки, черевної порожнини, м’яких тканин і опорно-рухового апарату) особливо при місцевопоширених новоутвореннях щитоподібної залози, легенів та трахеобронхіального дерева, середостіння, травного тракту, колоректального раку із вторинними змінами в печінці, сечовивідної системи з застосуванням реконструктивно-відновних та пластичних операцій.